Державний архів Івано-Франківської області розпочинає вперше публікувати на своїх інтернет ресурсах архівні відомості про діяльність членів ОУН-УПА

Крім цього, справи борців за волю України будуть оцифровані та розміщені на офіційному вебсайті архіву з якими зможе ознайомитися кожен охочий.

Сьогодні знайомимо наших читачів з архівним документом та біографією Бігуна Миколи Степановича – пластуна, вояка УГА, провідного діяча УВО і ОУН (м), в’язня польських і німецьких тюрем.

Архівний документ (Ф. 2, оп. 1, спр. 1606, 8 арк.) – це слідча справа польської поліції за діяльністю М. Бігуна. Складена в проміжку 1931-1935 рр. Включає світлину з двох ракурсів, біографічні дані та опис зовнішнього вигляду, інформацію про антипольську діяльність, листування.

З цією справою та іншими документами можна ознайомитися в читальному залі Державного архіву Івано-Франківської області, попередньо зареєструвавшись як користувач.

Коротко про біографію (взято з інтернет групи «Рожнятівщина»):

Його батько щоб вивчити дітей вирішив переїхати до Стрия, де був дяком. Троє братів Миколи воювали в лавах УГА – Василь загинув в бою з поляками на Львівщині, Іван в чотирикутнику смерті, а Михайла в часі червоного терору розстріляли більшовики. Сестра Олена деякий час очолювала Пласт в Стрию, а Анна долучилась до організації українських шкіл на Волині.

Микола з молодих років був членом Пласту, де мав псевдо “Микольцьо”. Належав до гуртка «пугачів» у Стрийському коші.

В часі здобуття незалежності, був учасником Листопадового зриву у складі стрийської Юнацької Пластової Сотні. В січні 1919 р. Микола разом з іншими стрийськими пластунами був в складі пропагандистського відділу, який здійснив десятиденний рейд в сторону Ужгорода і Мукачева з метою агітації за приєднання Закарпаття до ЗУНР.

Станом на серпень 1919 р. Бігун був помічником команданта телефонічної сотні УГА чет. Д.Пеленського. Отримав відзначений за геройство. Дістав ступінь вістуна від ген. Антіна Кравса за випадок який стався в часі, коли фронт стояв біля Товстого. Микола з двома пластунами обслуговував телефонічну польову централю в Кошилівціх. Коли поляки захопили село і пішли далі, хлопці не втекли за своїми, а залишились в селі і передавали про дії ворога з-за лінії фронту. Це на деякий час врятувало фронт.

З 1920-го року член підпільної Української Військової Організації (УВО). В 1921 р. став одним з засновників окружної команди УВО Стрийщини, де пізніше виконував обов’язки бойового референта. Крім того Бігун був членом знаменитої „Летючої бриґади” УВО, де керував деякими акціями.

Навчався в Празі на філософському факультеті. Будучи студентом в 1925 р. заарештований у Долині як член УВО і за напад 30 травня 1924 р. на пошту в Калуші, з застосуванням вогнепальної зброї під час переслідування, проти поліцейського і за вбивство начальника гміни в Братківцях, що надав лояльність польській державі будучи українцем. Наступного року засуджений окружним судом під час гучного т.зв. «Процесу поштовців» у Львові. Микола згадував цей процес так – “Коли нас поодиночно вводили до залі розправ – а тоді був культ політичного в’язня! – публіка закидала нас квітами й солодощами. Преса – українська, польська, жидівська й німецька – заповнювала вщерть лавки”. Хоча Микола мав алібі, так як в часі нападу взагалі перебував за кордоном, в Празі, все ж його засудили на 6,5 років позбавлення волі, які відбував у в’язниці Бригідки в Дрогобичі.

Після звільнення повернувся в Журавно, де влаштувався службовцем читальні «Просвіти». Брав активну участь в громадському життю краю. Був диригентом студентського хору.

12 вересня 1931 р. знову арештований за розповсюдження брошури, виданої ОУН під назвою «На вічну ганьбу Польщі», за що був пізніше засудженим.

6 грудня 1931 р. організував в Журавно і Млиниськах збори, метою яких було пояснення жителям значення перепису населення; говорив, щоб вимагали від переписувачів листів перепису українською мовою, крім того, закликав, щоб українці впливали на поляків під час перепису, оскільки цей перепис розглядатиметься Лігою Націй в справі незалежності України. За це разом зі священиком Іваном Недільським був покараний.

У зв’язку із стратою Данилишина і Біласа за напад на пошту в Городку в листопаді 1932 р. особисто агітував на Журавенщині, щоб утримуватися від розваг в знак трауру.

12 лютого 1932 р. судом в Стрию у зв’язку з його арештом в вересні минулого року був

засуджений до року в’язниці, але термін не відбув з причини амністії.

У травні 1933 р. Бігун був заарештований постовим у Журавно за пропаганду на користь ОУН і знаходився в Стрию рік під слідством. Після дворазового розгляду судом присяжних його справи 23 травня 1934 р. звільнений.

У зв’язку із слідством в справі замаху на міністра Пєрацького Бігун знову потрапляє під арешт, як активний член ОУН і відданий слідчому відділу в Стрию. Рішенням слідчого відділу в Стрию був засуджений до ув’язнення в концтаборі Береза-Картузька, куди відправлений 6 липня 1934 р. Вийшов з табору 20 вересня 1935 р. Після призначення краєвим провідником ОУН Лева Ребета, Бігун стає його заступником. В підпіллі Микола мав псевдо «Малий», так як був невисокий ростом (149 см.), а польські органи безпеки характеризували його як спритного і вмілого конспіратора.

Перед першою більшовицькою окупацією жив у Львові, де працював представником фабрики косметичних виробів “Меріда”.

Після розколу ОУН Бігун приєднується до мельниківців. Був провідником ОУН (м) Кракова (1940 р.), членом Крайової Екзекутиви ОУН (м) і фінансовим референтом Проводу Українських Націоналістів (1944).

Восени 1942 р. Бігун спровокував арешт провідного діяча ОУН (б) Олекси Гасина, з яким до розколу ОУН займав керівні посади в організації і сидів в польському концтаборі.

26 січня 1944 р. німці у Львові арештовують і Бігуна разом з іншими провідними діячами ОУН (м) і утримують у філії концтабору Заксенхаузен — таборі Брец.

Після звільнення,проживав в Мюнхені, а 1950 р. емігрував в США, де був в управі Організації державного відродження України (ОДВУ), довголітнім заступником голови Крайового Комітету Визвольного Фонду, членом Сенату ОУН. Мав дружину Михайлину, доньок Марту і Христину та синів Андрія і Ярослава.

Помер 25 березня 1978 р. у оселі для українських пенсіонерів «Золота осінь», м. Кергонксон.

Похований на українському цвинтарі св. Андрія в Бавнд Бруку, Нью Джерсі.